Понеділок, 16.09.2019, 11:22 | Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | Мій профіль | ВихідВітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід















Історія села Іваньків

Нарис - опис села Іваньків

Село Іваньків розташоване в смузі Поліської низовини. Місцевість села і територія, що прилягає до нього, розташовані на горбистій рівнині яружного характеру. Велика територія села зайнята ярами. Природних водойм на території населеного пункту немає, але в центрі села та його околицях розташовані чотири ставки, а за вісім кілометрів від села протікає річка Десна.
Село оточене лісами: листяними і мішаними. А за сім кілометрів від Іванькова розташоване село Великий Ліс. Це найвища точка Коропського району.
Село Іваньків Коропського району Чернігівської області підпорядковане Крисківській сільській раді. 
Цей населений пункт виник дуже давно. Правда, точних відомостей про село немає. Імовірно йому близько 500 років. Оскількі вперше Іваньківський шлях згадується в актах Рихлівського монастиря в 1589 році. Але є здогадки, що село дотатарського періоду. А засноване воно селянином Іваном, який утік від кріпосницького гніту з дружиною, збудував хатину в центрі сучасного села і став жити. Від нього і пішла назва села Іваньків. Поступово сюди сходилися люди і заселяли необжиті ще місця. В далекому минулому значну територію сучасного села (всю нинішню центральну частину) займало велике озеро, яке поступово опустилося. Свідченням цього є залягання поверхневих вод близько біля поверхні.
Селяни села в минулому були підлеглі Рихлівському монастирю, що знаходився за 20 кілометрів від села. Жителі села Іваньків ходили в монастир і працювали там по 2 дні на тиждень. По „Гражданской ведомости" в 1736 році в с. Іваньків жило 56 козаків. В минулому на території села поміщиків не було, але серед жителів виділялися куркулі, які мали по 30 га землі, середняки – по 10га, біднякми – по 1га.
Бідняки працювали на куркулів, одержуючи по 20-25 копійок за день. Здавна жителі села займалися промислом – виготовленням риболовецьких сіток та невідів на продаж. Сітки, неводи вивозилися і продавалися, обмінювались на Чорноморсько-Азовському узбережжі жителями села, які привозили з півдня крейду, сіль, займалися чумакуванням.
Під час революції 1905-1907р. в селі Іваньків розповсюджувавалася революційна література, що доставлялася з м. Кролевець жителями села Климентом Юхимом Федоровичем, Гамалєєм Антоном та іншими. А також в сусідньому селі Криски була організована більшовицька організація в яку входили жителі села: Дубницький Антон Петрович, дерюга Василь Денисович, Клименко Юхим Федорович, Клименко Степан Федорович.
Під час Жовтневої революції частина жителів села групами по 20-25 чоловік пішла до лав Червоної Армії. Радянська влада на селі була встановлена у 1918 році. Землю у куркулів відібрали.
Після встановлення Радянської влади на території села організовано у 1926 році артіль „Победа" по виробництву продукції для шахт і на будівництво залізничних колій.
У 1930 році організовано перший колгосп „Вільний шлях", а в 1933 р. другий під назвою „Третій вирішальний", які в 1934 році об’єдналися в один колгосп під назвою „Вільний шлях".
Трудового героїзму населення під час будівництва соціалізму не було, такого як стахановський, новаторський. 1932-33роках для села були важкі часи. Голод стукав у двері кожної родини. Люди пухли з голоду, щоб вижити їли конюшину, щавель, лободу, збирали гриби.
Старожили згадують, що в той рік добре вродили зернові культури. Та поля ретельно скошували і загрібали, щоб не залишилося ніде і колосочка. Та голодні люди все одно йшли вночі на поел, сподіваючись знайти якщо не колосочок, то хочаб декілька зерняток. За „крадіжку колгоспного майна" тоді суворо карали. Людей судили за „вкрадені" колоски.
Є в селі і школа, побудована на кошти земства ще на початку 1906 року. Довгий час школа була початковою. В класах було по 40-45 дітей. І тільки після Великої Вітчизняної війни школа стала семирічною. В роки війни в сусідньому селі Криски школа згоріла і тому учні з Крисок ходили на Іваньків. Навчалися у дві зміни.
Працювала школа навіть у роки війни. Тоді в коридорі школи німці повісили портрет Гітлера.
Ця школа, яка відзначила уже свій 100 річний ювілей працює і сьогодні. На жаль дітей з кожним роком все менше і менше. В школі навчається 55 дітей і працює 15 вчителів. Була в селі і церква, яка була збудована ще в кінці XIX ст. Але в період культурної революції церкву закрили і зруйнували. Серед білого дня руйнували купол і скинули з нього хрест. Було це 1935р. – згадує Горох Тимофій Григорович. У церкві на дзвіниці було 5 дзвонів – 1 великий і 4 менші. Коли дзвонили у великий дзвін, то навіть було чути у с. Дяхтярівці, Н-Сіверського р-н., а з дзвіниці було видно смт. Короп.
„Коли, перед війною, церкву зруйнували, то перед Благовіщенням плакала Божа Матір (на стіні була намальована ікона Божої матері із неї капали сльози).
А вночі в церкві (в той час її закрили і зробили клуб), перед Благовіщенням щось почало грюкати скамейками, плакати сумним голосом. Я це чула сама, бо працювала тоді завідуючою клубом. Після цього я звільнилася з роботи – згадує Щербанос Марія Семенівна, 1920р.н. В роки війни село було окуповане фашистами.
17 вересня 1943 р. село було визволене військами стрілецького батальйону 107 стрілецького полку 55 стрілецької дивізії під командуванням командира батальйону Щербакова Григорія Яковича (уродженця міста Ченлябінське).
З тієї страшної війни не повернулося 150 наших односельчан. 9 з них по звірячому замучені фашистськими окупантами.
На честь загиблих в центрі села, в парку, зведено пам’ятник.
Хто ж спочиває у братській могилі?
Важким був 1941р., коли радянські війська відступали, залишаючи міста і села, відступали на схід. Йшли через село, в напрямку Великого Лісу, і троє солдатів (один офіцер і два рядові). між солдатами виникла суперечка (так принаймні згадують старожителі села Іваньків). непорозуміння (можливо солдати не хотіли виконувати наказ офіцера) привели до того, що воїни вбили свого командира. А на наступний день жінки, які складали копи в полі, знайшли тіло вбитого, перевезли до села, загорнули в полотнину, викопали яму, і захоронили на кладовищі, біля урочища Бондарище (захоронили без труни).
А вже, коли визволили село, було вирішено спорудити пам’ятник, і перенести останки невідомого солдата в братську могилу. Так відбулося перезахоронення і на цьому місці був споруджений обеліск. В 1960р., по рішенню виконкому крисківської сільської ради депутатів трудящих дерев’яний обеліск був замінений сучасним пам’ятником.
Пам’ятник виготовлявся в Київському товаристві художників. В 1972р. поряд з пам’ятником побудовано дві меморіальні дошки з написом „Вечная память воинам-односельчанам, отдавшим жизнь, за родину в Великой Отечественной войне 1941-1945г."
Далі йдуть прізвища і імена загиблих, всіх 150ч. 93 з них по-звірячому замучені фашистами.
Люди села свято бережуть пам’ять про тих, хто віддав своє життя в кровопролитних боях за визволення нашої країни від німецьких окупантів.
Визначних особистостей, що народилися в селі немає. Але тут жили і живуть дуже працьовиті люди, які і піднімали село на ноги. Особливо було важко у післявоєнний період. В 1947 р. в селі було відкрито ветеринарний пункт, в 1957р. Побудовано колгоспну електростанцію (одну з кращих у ройоні), в 1960 р. Обладнано пилораму, в 1961р. Побудовано чотирьохрядний корівник на 200 голів, в 1962р. Побудоване нове шкільне приміщення на 4 класні кімнати. В селі є також свій млин, збудований ще у 1955р., бібліотека, яку було відкрито у 1951р. До неданого часу в селі працювала і лазня.
На сьогоднішній день в селі працює три приватні магазини, є фельшерсько-акушерський пункт, будинок культури, відділення зв’язку. Села газифіковано. Селяни переважно зайняті виробництвом сільсько-господарської продукції.