Середа, 20.11.2019, 12:37 | Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | Мій профіль | ВихідВітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід















Історія села

Повна назва населеного пункту – село Криски.

Розташоване в Коропському районі Чернігівської області, центр сільської ради, якій підпорядковані села Іваньків та Великий Ліс.

Сива давнина

        Дати виникнення  села не пам’ятає ніхто із старожилів. Із їх розповідей першим поселенцем був чоловік на ім'я Крисантій, звідки й походить назва населенного пункту. За записами акту 1633 року на місці сучасного села було місто Криски, яке було зруйноване монголо-татарами в ХІІІ столітті  під час нашестя монголо-татар на Київську Русь. Пам’яткою про існування міста і зараз залишився великий горб, який називають «Городок».

         У далеку давнину територія, де розташоване наше село була покрита густими лісами. Велетенські дуби, пахучі липи і білі берези становили основний кістяк лісів, а зарості ліщини та інших кущів робили ліс майже непрохідним. Дуби досягали в діаметрі 1,5м, а берези – до 0,7м. Як пам’ятники давньої старовини у нас залишились дуби-велетні. Один з них росте на узліссі села Рихли. У лісах було багато звірів не тільки таких як вовки, лисиці, зайці, борсуки, але й лосі, мамонти, дикі свинні. Про це свідчать кістки цих тварин, знайдені на  Мізинській стоянці первісної людини та кістки, знайдені на території нашого села.

                                                                    

Біля Рихлів та у навколишніх ярах  були сильні джерела, які живили нашу річку Головесну ,яка в ті часи була судноплавна. Купці могли з річки Десни підніматись на річкових суднах до Рихлівського монастиря, що заснований десь у ХVІІІ столітті.

Розчишення джерел у річці Головесні.

Люди займалися землеробством, скотарством та полюванням. Для того, щоб посіяти зерно, треба було випалити ліс, розрихлити землю мотикою, а вже потім сіяти. Для приготування їжі люди користувались ручними жорнами, якими дробили зерно на  муку, дерев'яною ступою, за допомогою якої готували крупи. Для приготування одягу пряли при допомозі веретена, ткали ручним дерев'яним  станком. Примітивно звалювали вовну і виготовляли головні убори, валяне взуття, лямці для хомута, тощо. З глини виготовляли посуд, а з дерева – ложки. Дуже характерним є те, що цими знаряддями праці люди користувались аж до кінця ХІХ ст. Про це згадують наші земляки-старожили, які пам'ятають, що до революції в селянських господарствах залишались дерев'яні сохи (додаток № 4), ручні жорна, хоч орали вже землю залізними плугами і молотили зерно у вітряних млинах.

На лісовому схилі річки Головесни були річкові долини, на більш придатних місцях розташувалось село з дуже вузькими і кривими вулицями. Типовим житлом для людей була  дерев'яна хата з чотирма маленькими віконцями (додаток № 5). Кожне віконце мало шибки розміром 20Х20 см. У правому кутку стояла велика піч, що займала майже половину хати, з якої в сіни виводили отвір для диму  і через дерев'яний димар направляли йогов гору. Від печі на всю стіну був зроблений  дерев’яний настил, який звали полом. На ньому разом спала вся сім'я. У хаті був один стіл, оточений лавами. Джерелом світла служив каганець-черепок, в якому були  жир і гніт (додаток № 6).

Не дуже сива давнина

До відміни кріпосного права селяни нашого села були кріпаками, а тому кожен двір належав поміщикові. Лише декілька сімей (Скубач, Вовк, М’ясоїд) прописані були як козаки і вважалися вільними. Найкраща земля і в найбільшій кількості належала поміщикові Марковичу. Його земля була по дві сторони дороги, що йде на село Понорницю, а також кращі землі в сторону Іванькова.  У другій половині ХІХ ст.. Маркович продав усе княгині Ользі Долгорукій, яка жила в Петербурзі і ніколи не бачила села Криски. Управителі надсилали  прибутки їй у Петербург. Дрібнішим поміщиком був Ярошевський, землі якого знаходилися в урочищі Ярошевщина. У районі теперішньої станції по боротьбі з ерозією грунтів були землі поміщика Оболонського, який на початку ХХ ст.. продав їх поміщику Забілі. Забіла на початку ХХ ст. був членом  земства, яке знаходилось у м. Кролевці. Він посадив у своєму маєтку величезний сад, який є і сьогодні, але запущений.( Додаток № 7) В ньому ростуть рідкісні дерева, такі як сибірський кедр, коркове дерево та японська сакура. Володіння Долгорукої пристосовувались до капіталістичного розвитку. У  заводі  була маленька електростанція.

Школа в Крисках була трикласна церковно-приходська  і стояла на горі, де тепер стоять садиби Журби та Казанника. Вона була під соломою, з маленькими чотиришибочними вікнами. Ця хата була настільки стара, що вікна були при підлозі. У школі завжди було холодно, вікна постійно були вкриті інеєм. Учні сиділи за партами-лавами по 6-8 чоловік і писали на грифельних дошках, бо зошитів не було. Один учитель учив одночасно три класи. Усього учнів налічувалося в школі 20-30 чоловік. Головним у школі був піп, йому підкорявся вчитель. Ранком заходив піп і всі стоячи читали молитву, а потім учили інші молитви, або церковне «писаніє». Після попа вчитель учив писати, читати по-російськи, а української мови не вивчали. З арифметики учили чотири дії з цілими числами. Але не всі учні, що поступали до першого класу, закінчували три класи, бо з різних причин вони відсіювались. Коли до першого класу вступало 10-15 учнів, то закінчувало 3 клас тільки 4-6 учнів.

Село у ХХ столітті

У 1929-1930 рр. на території села було створено три колгоспи: «Червоне поле», «Червоний прапор», «Нова праця». В 1950 р. вони були укрупнені в один, який прийняв назву ім.. Калініна. В роки голодомору 32-33 рр. село не дуже постраждало. Під час Великої Вітчизняної війни великих боїв на території села не відбувалось, але було спричинено багато руйнувань фашистами. Було спалено середню школу, зруйновано спиртозавод, спалено багато житлових будинків. Багато жителів було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. В 1943 р. 17 вересня село було визволене першим стрілецьким батальйоном 107 стрілецького полку 55 стрілецької дивізії. В центрі села стоїть пам’ятник воїнам-визволителям, за яким доглядають учні школи (додаток № 8). До 1980 року  в селі працювало три клуби і три бібліотеки, колгосп-мільйонер ім. Шевченка, будинок побуту, відгодівельний комплекс, ковбасний цех. Була збудована нова церква, заасфальтована центральна вулиця (додаток № 9; 10) 


Наступна сторінка